Бої у межах гори Лисоня (серпень-вересень 1916 р.) та пам’ять про них. Історична довідка
Бої у межах гори Лисоня
(серпень-вересень 1916 р.) та пам’ять про них.
Історична довідка
Гора Лисоня – одна з домінуючих і просторово розлогих височин у системі горбовидного пасма правого берега річки Ценівки (притоки Золотої Липи). Вона здіймається на висоту 399 м. й добре проглядається серед навколишнього рельєфу. Але особлива її цінність – меморіальна.
Наприкінці липня 1916 р., коли вдалося зупинити наступ російських військ, Легіон Українських Січових стрільців відійшов під Бережани і закріпився в районі гори Лисоня. Кількісний склад його нараховував 47 старшин та 1650 стрільців. Перед січовиками було поставлене завдання обороняти Потутори і шлях з Підгайців на Бережани. Головним плацдармом тут була гора Лисоня. 11-12 серпня Січові стрільці почали укріпляти визначений оборонний рубіж, але належно уфортифікувати його не встигли. Ворожі частини закріпилися на бойовому рубежі: сс. Шибалин – Жонівка – залізнична станція Потутори.
Активізація нового етапу бойових дій розпочинається з початку вересня 1916 р. І в цих трьохденних бойових зіткненнях особливо значиму роль знову відіграло січове стрілецтво. Їх мужність і стійкість зупинили навальний наступ російських військ. Це була реальна та яскрава допомога в часи найбільшого ослаблення фронту, що підтверджується очевидцями подій. Так німецькі офіцери – учасники бойових дій під Верденом – були вражені рівнем мілітарної напруги, героїзмом (і навіть саможертвенністю) Січових стрільців.
Ще одна спроба російських військ прорвати фронт проавстрійських військових сил відбувається 16 вересня. Після артилерійського обстрілу, російська піхота атакою від с. Рибники розгромили й відкинули з позицій турецькі війська в районі Диких Ланів (на південний захід від Потутор). У результаті цього наступу росіянам вдалося зайти у фланг і тил куреням Січових стрільців. Стрімка контратака сотень січового стрілецтва з с. Посухова дозволила відбити турецькі траншеї.
29 вересня розпочався третій, наймасованіший, наступ російських військ в районі гори Лисоня. Бойові дії тривали майже безперервно три доби. Протягом 29-30 (до обіду) вересня російська артилерія вела ураганний обстріл позицій коаліційних військ на Лисоні та в околицях с. Потутори. У другій половині дня 30 вересня російська піхота розпочала наступ. Вони вийшли в долину річки Золота Липа у напрямку до с. Посухова, фактично оточивши війська австрійської коаліції. Але, контратакуючи, Січові стрільці, під командуванням четаря Труха, прорвали кільце оточення й вийшли до Бережан.
У складі колишнього полку УСС залишилося 17 старшин і 150 стрільців. За іншою розповсюдженою інформацією – на 30 вересня 1916 р. нараховувалося лише 9 старшин і 444 стрільців. Решта загинула або потрапила в полон. Але це не була ліквідація стрілецтва як міліарної структури. Українське січове стрілецтво відроджувалося, наділене досвідом старих перемог і поразок.
А Лисоня перетворилася на символ національного військового героїзму та невмирущої слави. У такому меморіальному прояві її важливу роль почали розуміти, з середини 1920-х рр., представники Тернопільського воєводського та Бережанського повітового осередків «Товариства охорони воєнних могил». Насипаний у 1927 р., за їх ініціативи, меморіальний курган на Лисоні стає місцем всенародного святкування. А проект щорічного національного свята-реквіуму подається в 1929 році на розгляд сеймового засідання. Українська спільнота відновлювала могилу, ставила новий хрест. Так, у музейній експозиції можна побачити копію світлини за 1927 р., яка висвітлює процес насипання меморіальної могили на горі Лисоня.
Іван Головінський – бережанський гімназист періоду нацистської окупації – окремо згадує: «Одначе особливу притягуючу силу для нас мала гора Лисоня зі своїми ще видимими слідами звитяжної боротьби Українських Січових Стрільців. Часті прогулянки на Лисоню мали вплив на формування нашого характеру та особовости. У нашій юнацькій уяві Лисоня видавалася величною і героїчною, і ми присягяли тоді йти слідами Українських Січових Стрільців». Згадує про національно-патріотичну привабливість Лисоні в свої гімназійні часи і знаний український художник в Австралії Володимир Савчак: «Маршрутом від Стрипи до Лисоні бережанські пластуни відтрворювали у своїй уяві бойові дії куренів галицьких стрільців». Так і в час його викладання в гімназії за часів нацистсько-радянської війни це місце не забувалося; відома свілина: В. Савчак з пластунами при насипі нової меморіальної могили на горі.
Гармонійним символічним доповненням могили і пам’ятника на Лисоні був і є стрілецький цвинтар у с. Посухові. Тут ледь не поіменно представлені загиблі герої минулих боїв. Цвинтар почали споруджувати в 1931 році за проектом інженера Мацілинського. Ворота цвинтарного муру пропонувалося оформити у вигляді тризуба.
Відродження української незалежності спричинилося до реанімування історичної пам’яті, зокрема й пам’яті про героїку Січового стрілецтва. Первинного оформлення та історико-меморіальної значимості надано цвинтарю. У серпні 1994 р. відкрито й освячено пам’ятний хрест на меморіальному кургані гори Лисоня.
У Бережанському краєзнавчому музеї «Лисоні» присвячено окремий експозиційний вузол. Тут представлено буклети про відродження Лисоні, ювілейні філателістичні та нумізматичні речі, Окремо експоновано український національний прапор, який було піднято на горі Лисоня патріотами-бережанцями ще в 1989 році. А до 100-ліття відзначення боїв у межах гори Лисоня було проведено загальну реекспозицію залу. В її основі – інсталяція з поля бою (частина окопу) з оригінальними артефактами епохи: фрагментами та цілими бухтами колючого дроту, військової амуніції (зокрема – ножиць для розрізання колючого дроту, а також фрагменти спеціального пристосування для його натягування), снарядних гільз, металевого захисного щита. Доповнення цього інсталяційного тематичного фону слугує картина-панно худ. І. Бортника «Бій на Лисоні», а також карта-схема «Українські Січові стрільці. Бій біля гори Лисоня».
